"Співай про Матрьошу і Парашу": Микола Томенко нагадав пророчі слова Шевченка про російську попсу

Політик і громадський діяч Микола Томенко у межах традиційних «Шевченківських недільних читань» звернув увагу на актуальність творчості Тараса Шевченка в контексті сьогодення. Виявляється, проблема популярності примітивної російської попси та маскультури хвилювала українців ще майже два століття тому.

У своїй знаменитій поемі «Гайдамаки», написаній ще у 1839–1841 роках, Кобзар іронічно висміював тодішню моду на міщанські романси та салонну поезію. Тодішній «шоубізнес» вимагав простих і зрозумілих для імперської публіки образів, на що Шевченко реагував нищівною сатирою:

«…Од козацтва, од гетьманства

Високі могили -

Більш нічого не осталось,

Та й ті розривають;

А він хоче, щоб слухали,

Як старці співають.

Дарма праця, пане-брате:

Коли хочеш грошей

Та ще й слави, того дива,

Співай про Матрьошу,

Про Парашу, радость нашу,

Султан, паркет, шпори, -

От де слава! А то співа:

«Грає синє море»…»

Іронія крізь століття: як Кобзар жорстко тролив імперську моду

Як зазначає Микола Томенко, ці рядки були прямою реакцією Кобзаря на тогочасні тренди, коли в імперському середовищі панували примітивні пісеньки про умовних Маш, Паш та Даш із відповідним колоритом.

Політик нагадує, що подібні вислови («Как сказала Маша: Где ты радость наша…») масово друкувалися у тогочасних московських пісенниках. До речі, ім'я «Параша» в тексті поеми — це звичний для того часу зменшувально-пестливий варіант українського й загальнослов'янського імені Парасковія чи Параскева.

Сьогодні ці слова Кобзаря сприймаються особливо гостро. У часи, коли Україна остаточно очищує свій публічний простір від сміття «русского міра», Шевченко вкотре доводить: він був не просто поетом-романтиком, а глибоким мислителем, який розумів небезпеку культурної колонізації краще за багатьох сучасників.