Поділ майна подружжя чи спосіб уникнення боргових зобов’язань: Верховний Суд розглядає резонансну справу

У Верховному Суді триває розгляд справи №755/19347/23, яка може мати значення не лише для конкретних учасників спору, а й для подальшого формування судової практики щодо поділу майна подружжя та зобов’язань фізичних осіб-підприємців.

На перший погляд, йдеться про типовий сімейний спір щодо поділу майна після розірвання шлюбу. Однак обставини справи викликають дискусії серед юристів через питання співвідношення активів і боргових зобов’язань.

Позивач просить визнати майно спільною сумісною власністю та поділити його між колишнім подружжям у рівних частках. Водночас відповідачка стверджує, що значна частина спірних активів була сформована в межах її підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, яку вона веде понад 20 років.

За її словами, окремі об’єкти нерухомості були придбані за рахунок цільових позикових коштів, залучених саме для їх придбання. Таким чином, предметом спору є не лише активи, а й фінансові зобов’язання, пов’язані з їх набуттям.

Саме це питання стало одним із ключових у справі. Як зазначає сторона відповідачки, рішення суду першої інстанції передбачило поділ майна між сторонами, водночас боргові зобов’язання залишилися за нею. На її думку, такий підхід створює ситуацію, коли одна зі сторін отримує частину активів без відповідної частки фінансового навантаження.

У межах судового розгляду відповідачка надала документи, які, за її позицією, підтверджують джерела фінансування придбання майна, зокрема податкову звітність, бухгалтерські документи та висновки судово-економічної і технічної експертиз.

Водночас позивач заперечує свою причетність до позикових зобов’язань та наполягає, що не надавав згоди на укладення відповідних договорів. При цьому сторона відповідачки звертає увагу на те, що чинна практика ведення підприємницької діяльності фізичними особами-підприємцями не передбачає обов’язкового погодження таких договорів із другим із подружжя.

Окремі питання виникли й щодо процесуальних аспектів справи. Зокрема, сторона відповідачки заявляє, що в первинному позові були зазначені об’єкти нерухомості, існування яких викликає сумніви. На її думку, це могло вплинути на визначення підсудності спору.

Також, за твердженням відповідачки, суд першої інстанції не врахував висновки експертів та не надав належної оцінки документам, які підтверджують наявність позикових зобов’язань. Крім того, вона наголошує, що відповідні договори позики не були визнані недійсними в установленому законом порядку.

Ще одним аспектом справи є те, що, за даними сторони відповідачки, на момент ухвалення рішення частина спірного майна вже була предметом стягнення за рішенням господарського суду в іншому провадженні. У зв’язку з цим вона ставить під сумнів можливість його поділу в межах сімейного спору.

Юристи звертають увагу, що результат розгляду цієї справи може вплинути на подальшу практику розгляду спорів, де поєднуються питання сімейного права, підприємницької діяльності та захисту прав кредиторів.

Ключовим залишається питання: чи можуть активи, придбані за рахунок позикових коштів у межах підприємницької діяльності, розподілятися між колишнім подружжям окремо від зобов’язань, пов’язаних із їх придбанням.

Остаточну правову оцінку цим обставинам має надати Верховний Суд. Від його рішення може залежати не лише доля конкретного спору, а й подальший підхід українських судів до поділу майна та боргових зобов’язань фізичних осіб-підприємців.

Експерти також зазначають, що питання захисту прав кредиторів залишається одним із важливих факторів для формування стабільного інвестиційного середовища та розвитку економіки України в післявоєнний період.