Останній шлях Кобзаря додому: в Україні готують зворушливий проект до 165-річчя перепоховання Шевченка
Весною 2026 року виповнюється 165 років від дня пам'яті та перепоховання Кобзаря на рідній землі. До цієї дати Фонд Миколи Томенка "Рідна країна" разом із КНУБА (Київським національним університетом будівництва та архітектури) запускають великий проект "Останній шлях Тараса Шевченка".
Головна мета – нагадати кожному з нас, як наш Пророк повертався до Дніпра, та вшанувати місця, що стали свідками цієї прощальної подорожі.
Символи пам'яті у храмах
Протягом весни - з 10 березня по 22 травня - в Україні відбудеться низка пам'ятних подій. Одним із найсильніших жестів стане встановлення копій посмертної маски Тараса Шевченка. Їх розмістять у храмах, де колись українці прощалися із поетом під час його перевезення з Петербурга до Канева.
Маски створили відомі скульптори Олесь Сидорук та Борис Крилов. Як зазначає Микола Томенко , цей проект став можливим завдяки співпраці зі священиками Церкви Різдва Христового на Подолі, яка відіграла особливу роль у прощанні з Кобзарем у Києві.
Довга дорога до Чернацької гори
Шлях Тараса до вічного спокою був довгим та непростим. Помер він 10 березня 1861 року у Санкт-Петербурзі, де його спочатку й поховали. Але друзі пам'ятали його заповіт: «Якщо помру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого, в Україні милого...».
Лише за 58 днів труну дозволили викопати. Далі був виснажливий шлях залізницею, а потім поштовим трактом через десятки міст і сіл — від Глухова та Батурина до Києва. Вже звідси на пароплаві «Кременчук» порох поета доставили до Канева. 22 травня він нарешті знайшов спокій на чернечій горі.
«Повага Тараса Шевченка саме 22 травня стала важливою патріотичною і навіть політичною мірою з 50-60 років 20 століття. Радянська влада та КДБ всіляко боролися проти проведення масових зборів арештами, звільненнями з роботи та альтернативними заходами», — нагадує Микола Томенко .
Традиція, яку не зламали
Для українців 22 травня завжди було днем тихого опору та національної єдності. Коли Радянський Союз намагався заборонити збори біля пам'ятників Кобзарю, люди все одно йшли. А з відновленням Незалежності у Каневі відродилася традиція пішої ходи від Успенського собору до могили Пророка.
Микола Томенко згадує, що 2005 року з його ініціативи цією останньою дорогою поета пройшло все керівництво держави — пішки, як і личить у хвилини глибокої поваги.
«Пам'ятаємо нашу історію! Поважаємо наших пророків!» - Закликає Микола Томенко .
Проект «Останній шлях Тараса Шевченка» — можливість для кожного з нас ще раз відчути зв'язок із людиною, яка дала нам голос і віру в те, що «у своєму домі своя і правда, і сила, і воля».