Микола Томенко про традиції на Московщині: "В пошані криваві деспоти, диктатори і звичаї дикого середньовіччя"
Останні новини, які озвучені на росії, ще раз підтверджують очевидний висновок:
Спершу про ініціативу губернатора Вологодщини щодо встановлення нових памʼятників Грозному і Сталіну.
Розпочнемо із знаменитого тирана і вбивці мільйонів людей Йосипа Сталіна. Виявляється, що на росії йому вже становлено 110 памʼятників і що саме цікаво - абсолютна більшість з них, 95, за правління Путіна.
Історія з пошануванням Івана Грозного, про якого відомий історик Микола Костамаров писав так:
«своє прізвисько «Грозний» Іван IV здобув перш за все як тиран і деспот» стала популярною теж за часів Путіна-Кіріла. Ідею встановлення 3-метрового памʼятника знаменитому деспоту в Орлі всіляко підтримав, прости Господи, патріарх Кіріл, назвавши його «видающимся государственником», а відкриття радо вітав ректор Московського університету Садовничий та освятив духівник Кіріла.
Нагадаю, що попередній патріарх РПЦ Алексій II був категорично проти возвеличення Івана Грозного: «Нельзя поклонятся убивцам». Бо, як відомо, Грозний був творцем сумновідомою опричнини й терору не лише проти власного народу, а й проти православних подвижників.
Інша новина про узаконення КРОВНОЇ ПОМСТИ на території росії, бо ж влада жодним чином не відреагувала, а отже підтримала безумну ідею Кадирова. Ось такі «цінності» хочуть нам принести російські «освободители».
Натомість, наша історія державотворення від Руси до новітньої України свідчить про ПРЯМО ПРОТИЛЕЖНІ світоглядні засади українського народу. Той же Микола Костомаров, в своєму дослідженні «Дві руські народності», яке пройшло цензуру Російської імперії та було опубліковано в 1861 році, переконливо зазначав:
«Всі чужинці, що провідували Московщину в XV, XVI і XVII століттях, в один голос запевняють, що москалі зневажливо ставилися до чужих вір і народностей…самі царі, що в тому напрямку стояли попереду маси, обмивали собі руки, приторкнувшись до рук чужоземних послів християнської віри…Латинську, лютеранську, вірменську й усяку іншу віру, аби вона хоч трохи різнилася від православної, москалі вважали за прокляту…
…Нічого такого не було в українському народі. За давніх давен Київ, а згодом Володимир на Волині, були осередком поселення чужинців різних вір і племен. Українці споконвіку звикли чути довкола себе чужу мову й не цуратися людей з іншим обличчям та з іншою вдачею».
До слова кровну помсту було скасовано в часи Руси-України ще ТИСЯЧУ років тому. Читаємо в знаменитій «Руській правді»:
«Після Ярослава зібралися його сини: Ізяслав, Святополк, Всеволод і воєводи їхні…і відмінили кровну помсту, а встановили за вбивство кунами відкупатися…Якщо убʼють княжого мужа під час розбою, а вбивцю не шукають, то платити верву (сільська або міська громада) 80 гривен тій верві, в якій голова убитого лежить, а коли простолюдин, то 40 гривен…»
(вважається, що за гривну в давньому Києві можна було купити коня).
Отож цілком зрозуміло, що московщина-росія у світоглядному сенсі була і залишається країною, де в пошані влади та народу - диктатори, деспоти й тирани. Недаремно ж і Путін вважає їх за своїх духовних вчителів. Бо як влучно зазначав ще Карл Маркс в 1857 році:
«Колискою Московщини було криваве болото монгольського рабства…».
З огляду на це, тиражування російською пропагандою тези «про единый народ» інакше не назвеш, як знущання над історією та світоглядний маразм.