Вузол національної пам'яті: Микола Томенко розповів, як Ніжин вшановує 165 роковини перепоховання Шевченка
Рівно 165 років тому домовина з тілом поета, якого за життя імперія намагалася стерти з пам'яті, тримала свій останній шлях із далекої півночі до Чернечої гори. Однією з головних зупинок на цьому скорботному маршруті став козацький Ніжин. Саме тут, у стінах легендарного Спасо-Преображенського собору, де колись тисячі людей зі сльозами на очах проводжали Кобзаря, політик і громадський діяч Микола Томенко разом із однодумцями презентував унікальну пам'ятку — точну копію посмертної маски нашого світоглядного батька.
Ніжинський залізничний вузол пам'яті
Травень 1861 року назавжди закарбувався в генетичній пам'яті Чернігівщини. Коли тіло Тараса Шевченка перевозили з Санкт-Петербурга в Україну, Ніжин став місцем, де український дух проявив себе на повну силу. Сюди сходилися люди з усіх навколишніх сіл, щоб просто постояти поруч із домовиною людини, яка повернула українцям їхнє «Я».
Сьогодні, через понад півтора століття, Фонд Миколи Томенка «Рідна країна» разом із партнерами з КНУБА вирішив увічнити цю подію в межах великого історико-просвітницького проєкту «Останній шлях Тараса Шевченка».
«НІЖИН вшановує нашого світоглядного БАТЬКА Тараса ШЕВЧЕНКА. Сьогодні, в день 165 роковин з дня повернення/перепоховання Тараса Шевченка в Україні та перебування його домовини в Ніжині, ми встановили копію посмертної маски поета в знаменитому Спасо-Преображенському соборі міста, де 17 травня 1861 року відбулася велелюдна панахида під час перевезення тіла Тараса Шевченка в Україну», — розповідає Микола Томенко.
Мистецтво, що повертає в минуле
Встановлена у соборі копія посмертної маски — це не просто музейний експонат. Це тонка, ювелірна робота відомих українських скульпторів Олеся Сидорука та Бориса Крилова. Вони змогли передати кожну рису обличчя поета, зафіксовану в перші години після його відходу у вічність.
Тепер кожен, хто заходитиме до Спасо-Преображенського собору, зможе буквально віч-на-віч зустрітися з Кобзарем та відчути атмосферу того самого травневого дня, коли Україна ховала свого пророка.
Томенко також висловив щиру вдячність усім, хто допоміг реалізувати цю ініціативу на місцях — міському голові Ніжина Олександру Кодолі, ректору Ніжинського державного університету Олександру Самойленку та директору Ніжинського агротехнічного інституту Василю Лукачу.
«Любіть її... во врем'я люте»
Сьогодні, коли Україна знову проходить крізь горнило жорстокої війни, пророчі слова Шевченка звучать як ніколи гостро та актуально. Вони стають нашою головною молитвою та дороговказом.
Микола Томенко нагадав рядки, які сьогодні кожен українець відчуває серцем:
«Свою Україну любіть. Любіть її… во врем’я люте, в остатню, тяжкую мінуту за неї Господа моліть».
Такі проєкти — це не про замилування минулим. Це про формування нашого внутрішнього стрижня. Поки ми пам'ятаємо, якою ціною виборювалася наша ідентичність, і поки шануємо тих, хто закладав підвалини нашої свободи — ми залишаємося непереможними.
«Памʼятаємо нашу історію! Шануємо наших героїв!» — резюмує громадський діяч.