Незручне запитання освітній спільноті: Микола Томенко про те, чому українофоби досі керують університетами під час війни

Політик Микола Томенко жорстко відреагував на нове розслідування про «мовний закон» Ківалова-Колесніченка та роль Кремля у його просуванні. Чому одіозні політики минулого досі зберігають статус академіків, отримують величезні пенсії та очолюють національні виші?

Старі гріхи на новий лад: за що платила Москва

Чергове журналістське розслідування про те, як Росія фінансувала знищення української мови через закон Ківалова-Колесніченка, стало для суспільства гучним нагадуванням: ворог діяв у нас під носом роками. Микола Томенко зазначає, що факти колаборації Сергія Ківалова були відомі давно, але він щоразу виходив сухим із води.

«Суддівська мафія та його друзі за часів Ющенка-Порошенка-Зеленського незмінно рятували цього затятого слугу путіна», — констатує Томенко.

На думку політика, без закону про кримінальну відповідальність за українофобію та поки діє потужне лобі Медведчука, такі фігури залишатимуться «недоторканними».

Академіки з проросійським душком

Найбільше обурення викликає те, що людина, яка просувала ідеологію ворога, досі очолює Національний університет «Одеська юридична академія» і має статус академіка відразу у двох національних академіях, які фінансуються з державного бюджету.

Томенко ставить незручне запитання не лише владі, а й самій освітній спільноті:

«Я жодного разу не чув про спробу викладачів та студентів Національного університету відмовитися від свого проросійського президента і жодного разу не читав про спроби академій позбавити Ківалова статусу академіка».

Виходить парадокс: держава платить величезну пенсію та утримує академіка, який роками працював на її руйнацію, а наукова еліта воліє цього не помічати.

Діагноз від Остапа Вишні: ментальність «чухраїнців»

Микола Томенко робить невтішний висновок: проблема не лише у «владній імпотенції», яка не здатна очистити країну від україножерів, а й у загальній байдужості. Він порівнює нинішню ситуацію зі славнозвісною рисою «чухраїнців», яку описував ще Остап Вишня — сподіванням на те, що все вирішиться саме собою.

«Складається враження, що всі вони ревно тримаються ментальної ознаки: "ЯКОСЬ ВОНО БУДЕ"», — підкреслює політик.

Проте в умовах війни такий підхід може стати фатальним. Якщо Україна не позбудеться внутрішніх ворогів у системі освіти та права, шлях до справжньої перемоги буде значно довшим і болючішим.