Ігор Жданов: "Полювання на патріотів чи чому Росія хотіла вбити Андрія Юсова?"
Останнім часом російські спецслужби активували свою терористичну діяльність біля України. У Львові під час подвійного вибуху російської закладки загинула 23-річна поліцейська Вікторія Шпілька. Національна поліція знешкодила велику групу російських найманців, які готували замах на активістів в Україні.
Мета таких терористичних актів ясна – посіяти паніку та спровокувати нестабільність у суспільстві.
Але чому ж обрали саме цих людей?
Я знаю Андрія Юсова особисто і переконаний, що вибір його як мішень для фізичної нейтралізації обумовлений як його попередньою майданівською біографією, так і діяльністю як офіцера ГУР МО.
Насправді на Андрія було три замахи.
2014 рік. Чотири постріли з пістолета Макарова в Одесі. Тоді кілер переплутав ціль і атакував сусіда Юсова. Нападника затримали на місці скоєного злочину, він отримав 15 років за ґратами.
2018 рік. Російські диверсанти з "православного козацтва" планували вбити одразу кількох відомих одеситів із проукраїнською позицією, серед яких має бути й Андрій Юсов.
Лютий 2026 року. Щонайменше третій замах на Юсова вже під час повномасштабної війни, який запобігли українським правоохоронцям.
Звідки така впертість та бажання росіян ліквідувати Андрія вже понад десять років?
Адже незважаючи на те, що зараз він – офіцер Головного управління розвідки, проте не є топ-політиком національного рівня чи бойовим генералом чи державним діячем першого ешелону.
Однак ці системні спроби ворога свідчать про ту саму системну небезпеку, яку Андрій Юсов становить для російського впливу в Україні вже багато років.
Нагадаю головні віхи його біографії.
Вперше про Андрія заговорили ще далекого 2001 року, коли той, будучи студентом Одеського національного інституту ім. Мечникова організував акції протесту проти тодішнього мера міста Руслана Боделана. Тоді у найкращих кучмівських традиціях проти Юсова одразу порушили кримінальну справу.
Вже у столиці він став активним учасником антикучмівського руху "За Правду!" та "Україна без Кучми!", потім заснував "Українське братство", потім була Помаранчева революція та "Пора", де Юсов став одним із її польових командирів.
Між Помаранчевою та Революцією гідності – організація "Холодноярської ініціативи", боротьба з російським колаборантом, а потім міністром освіти Дмитром Табачником, і, нарешті, – Революція гідності, активна участь в Одеській Євромайдані та подіях 2 травня. Коли суспільство відчуло ризик "зближення" з росією під час війни, у 2021 році Юсов приєднався до Руху опору капітуляції.
Тобто фактично все доросле життя він так чи інакше присвятив протидії російському впливу в Україні та пропаганді свідомого українського націоналізму в різних формах, іпостасях та на різних позиціях, водночас не перебуваючи на державних посадах і без депутатського мандату.
Це дозволило йому зберегти порівняно чисту репутацію, але водночас здобути дуже широке коло контактів практично у всіх проукраїнських середовищах. Що врешті-решт і привело його до ГУР МО вже в перші дні широкомасштабного вторгнення.
Хоч би хто був президентом чи прем'єром, у яких умовах не був би проукраїнський рух, вони б'ють цю скелю, іноді сподіваючись навіть без надії.
Це стосується і Парубія, і Фаріон, і Юсова, і ще багатьох громадських і політичних діячів, військовослужбовців чи активістів, які, можливо, не завжди перебувають на перших сторінках преси, але є системною загрозою інтересам Росії.
Ця загроза значною мірою саме в наполегливості, великому досвіді подібної діяльності, здатності об'єднувати середовища однодумців, діяти нестандартно та ефективно.
Їхня небезпека саме в тій здатності відстоювати українську позицію без огляду на змінну владу, спокусу обійняти теплу посаду та поступитися принципами. І саме в цьому полягає ще одне пояснення, чому росія так наполегливо намагається позбавитися таких людей.
Адже рано чи пізно прийде світ. І якщо в результаті війни росія так чи інакше намагатиметься відновити свій вплив на теренах, які вважає частиною своєї імперії, в тому числі й в Україні.
Безсумнівно, Росія шукатиме шляхів відновлення своїх позицій в українському політичному та інформаційному житті, залучаючи до цього політиків та чиновників, ЗМІ та "активістів", спираючись на "втомлену від війни" аморфну частину суспільства, знову просуваючи свої наративи та інтереси.
І саме "юсові" та "парубії" цьому протидіятимуть однозначно, системно та професійно, вже маючи в руках значно впливовіші важелі, ніж колись під час Майданів.
З ними не вдасться домовитися, тоді як їхня протидія на критичних напрямках інформаційно-політичного виміру може стати критично важливою.
У такому разі ворог загнаний у глухий кут і не має іншого варіанту, як спробувати фізично знищити перешкоду.
Інша річ, що йому це не вдасться. Адже проблема для росіян не лише у Юсові. Бо він лише представник цілого середовища, яке витратило на боротьбу з Росією дві третини свого дорослого життя.
Це покоління було на двох революціях і на Майданах, боролося з "Беркутом" і збиралося разом, коли ще не було соцмереж.
У той же час це середовище може стабілізувати ситуацію в країні в післявоєнний час, протидіяти гібридним провокаціям, які Росія обов'язково здійснюватиме після війни, зокрема під час виборів, захищатиме вітчизняний інформпростор і нівелюватиме російський політичний вплив.
Тому, звісно, ліквідація таких діячів, як Андрій, для Росії була б стратегічною перевагою. Але головна проблема для росіян у тому, що тоді "юсовим" стане хтось інший, бо співає Freel - "нас півкраїни залізобетонних".
Справу із замахом на Юсова, як і вбивства Андрія Парубія та Ірини Фаріон, наштовхують на очевидний висновок.
Російські агенти прагнуть знищити саме затятих проукраїнських діячів, які, незалежно від посад або регалій, системно, протягом багатьох років або навіть десятиліть, лобіюють саме проукраїнський порядок денний.