Історія рейнджера "Гільзи": булава Сагайдачного, полювання з ПЗРК в Чернігові та пригоди в Бахмуті

Серед них – боєць полку ССО "Рейнджер" з позивним "Гільза" – у цивільному житті історик та археолог, руки якого торкалися унікальних історичних артефактів. Тепер же, як професіонал своєї справи, він не може бути осторонь історичних викликів для нашої країни, пише 24 канал.

"Гільза". Чому ви отримали саме таке псевдо?

Це не стільки псевдо, скільки справа всього мого життя. У мене дуже цікава родина, мій батько був затятим колекціонером, обожнював історію і передав цю справу мені.

Не хочу хвалитися, але моя колекція гільз та патронів входить у десятку найкращих на теренах колишнього СНД. Знаєте, як часто буває, розповів про це побратимам у 2014-му, так і став "Гільзою".

У цивільному житті ви історик та археолог. Якою була ваша спеціалізація та над чим працювали?

Я спеціалізуюся на Київській Русі та на Гетьманському періоді. Більшість моєї, вже колишньої, роботи було пов’язано саме з дослідженнями цієї частини історії. Ми їздили в експедиції, проводили археологічні розкопки, оновлювали експозиції музеїв. Моїм рідним був Чернігівський обласний історичний музей, часто співпрацювали з інститутом археології, працювали по всій Україні.

Чи були у вашій роботі моменти, які, можливо, запам'яталися найбільше?

Так, один такий випадок був. Досі згадую – мороз по шкірі. Проводили розкопки невеликого військового поселення у Київській області, біля Фастова. Там колись проходила дорога на княжий двір поселення доби Київської Русі. Відчуття дуже тяжкі, кожен крок, кожна дія – знаєте як буває, коли перед грозою, дуже парить. Тобі здається, що повітря аж липне до тебе, спекотно, немає чим дихати, а відчуття – наче за спиною хтось стоїть. Ми тоді знайшли в одному місці 88 різних хрестиків. Двоє з нашої групи не витримали напруги й пішли з експедиції.

Зараз особливо болить, що не можемо так працювати, як раніше, відтворювати історію. У нас кажуть: є історичні предмети, а є предмети історії. Розумієте, буває, тримаєш в руках не просто якусь річ, а неймовірний пласт історії, який потрібно відроджувати.

На скільки відомо, ви також експерт з оцінки історичних артефактів та реставратор. Чи є якісь знахідки, які вам запам’яталися найбільше?

Я працюю саме з металами – як з простими, так і з дорогоцінними, тому на мій вік цікавих предметів історії випало дуже багато. Одним із таких була гетьманська булава, яка, кажуть, належала Петру Сагайдачному. Вона була виготовлена в Туреччині на початку XVII століття. Неймовірно гарна річ, зі сріблом та позолотою, за оцінкою аукціонного дому Sotheby's, її вартість складала 2,3 мільйона доларів. Наша група готувала її для виставки.

І які у вас були відчуття?

Знаєте, найбільшим відчуттям був страх не впустити її, випадково щось не пошкодити. Звісно, тримаючи в руках гетьманську булаву, відчуваєш себе справжнім нащадком вільного козацтва.

Та найбільші емоції у мене викликав інший предмет. Я коли взяв його вперше в руки, було таке відчуття, ніби весь світ зупинився. Неймовірна енергетика. Я просто закрив очі та намагався запам’ятати цей момент. Цей предмет і досі зберігається у Чернігівському музеї. Це пернач – знак, який належав Павлу Полуботку в ті часи, коли він був Чернігівським полковником. Унікальний артефакт.

Втрата друзів або як "Гільза" пішов воювати на Схід

Як ви, бувши затребуваним спеціалістом і професіоналом у своїй сфері, вирішили долучитися свого часу до війська?

А що тут казати, я ж історик, і коли почалася Революція Гідності, я вже знав, що Росія буде робити все, щоб захопити Україну. Вони так само вчиняли у 1936 – 1939 роках в Іспанії. Там використовувалося чимало технологій, зокрема активна пропаганда, яка має конкретно окреслену аудиторію. Тоді про присутність радянських військ на Піренеях також стверджували, що "их там нет".

Але, напевно, найбільшу роль зіграв той факт, що я втратив двох дуже близьких мені друзів в найперші дні, вони загинули від рук сепаратистів, нацькованих російською пропагандою. Я співпрацював з чернігівськими волонтерами, тричі виїжджав на Схід, потрапляв під обстріли. І це був корисний досвід, після якого замислився про те, що треба й самому брати до рук зброю.

Прийняв рішення піти добровольцем, за три дні у мене на руках була повістка, офіційно мобілізували, і я потравив у протитанкову артилерію, познайомився з "Рапірою" – 100-міліметровою МТ-12. Працювали по всій Луганській та Донецькій областям. Під Авдіївкою я був вже командиром гармати.

АК-74 як подарунок на день народження

А де ви, так би мовити, зустріли повномасштабне вторгнення?

Лютий 2022-го зустрів у рідному Чернігові, готувався до свого дня народження, яке відзначаю 25 лютого. Зранку 24 лютого з’явилися повідомлення, що місто відрізано від стратегічних шляхів. Зокрема, залізниця була паралізована вже о восьмій годині.

Я зрозумів, що до своєї бригади шансів дістатися у мене небагато. І 25-го через знайомих військових став до лав підрозділу Сил спеціальних операцій. Так на день народження я отримав оригінальний подарунок у вигляді АК-74. У співробітництві із суміжними підрозділами працювали у групі ППО, чергували з ПЗРК на дахах висотних будинків, у березні збили кілька бортів.

Понад усе я переживав за наші музеї, адже я чітко розумів, що як тільки цей спадок потрапить до рук росіян, вони будуть намагатися знищити або сховати нашу історію і пам’ять. Всі історики знають, що у глибоких підвалах колишнього КДБ сховані тисячі рідкісних історичних предметів, які доводять, що прародичі українців були вільною і незалежною нацією ще задовго до того, як на болотистій місцевості заснували Москву.

З кінця 2022 року служив у складі мобільної групи, яка полювала за "Шахедами" на кордонах Київської та Чернігівської областей. Згодом на три місяці був у відрядженні на Бахмутському напрямку як оператор з озброєння. Розвідка, орієнтування на місцевості. Між іншим, також цікавий досвід. Там уперше відчув на собі дію "хімії". Почули два постріли із 152-міліметрової, далі – пауза. Подумав: "А де ж вибух?" А хвилин через 10 як пішло… Через подразнюючу речовину всю ніч із соплями та слиною боровся. Пригадую: глянув на годинник – 22:40. А потім зміг розрізнити цифри лише тоді, коли світилося 04:02. Весь той час все пливло перед очима.

Чому саме полк "Рейнджер"?

З таким довгим бойовим шляхом, скажіть, чому ви обрали полк "Рейнджер"?

Бо саме тут, у цьому полку, я побачив, як колись у 2014 – 2015-му, як у людей горять очі. Немає розслабленості й байдужості. Так, є складні процеси, завдання, але, зважаючи на високу мотивацію всього особового складу, служба проходить ефективно.

Я як сержант не відчуваю якихось бар’єрів у стосунках між професійними військовими, мобілізованими та контрактниками. На відміну від інших підрозділів, тут ця грань доволі розмита, і завдяки цьому ефективність багатьох процесів на порядок вища.

Моя посада зараз не дуже героїчна – офіційно я відповідальний виконавець адміністративної групи. Мабуть, за почерк взяли. Але я відчуваю і повагу, і підтримку, і вдячність. Багато хлопців і дівчат кажуть, що краще зі зброєю ходитимуть, ніж виконуватимуть мою роботу, але мені подобається.

У полку я бачу вмотивованих людей. Тут – грамотний підхід до розв'язання багатьох проблем, працюють за схемою: якщо ми не знаємо, як це зробити, то зараз будемо розбиратися і вирішувати. Тут не зупиняються, коли з’являються помилки, тут діє гасло: "Ми це зробимо!" У полку є відсутність надмірного формалізму і панує чудова атмосфера.

Головне в цьому підрозділі – якщо ти хочеш бути корисним, ти можеш бути корисним. Не всі завдання є, як то кажуть, героїчними, але якщо ти дійсно добре розібрався з тим, що тобі робити, і це приносить фактичну користь, це багато чого варте. А ще – впливає на моральний дух підрозділу загалом. Він у полку "Рейнджер" неймовірно особливий. Приєднуйтесь – і ви також це відчуєте!

Як стати частиною "Рейнджерів"

Зараз спецпідрозділ "Рейнджер" шукає вмотивованих та сміливих бійців у свою команду. Підрозділ обіцяє та гарантує:

• гідне ставлення від командирів;
• проходження служби за фаховим напрямком;
• бойову підготовку відповідно до стандартів НАТО;
• своєчасне грошове забезпечення на рівні спеціальних підрозділів;
• допомогу в мобілізації або переведенні з інших підрозділів ЗСУ;
• своєчасну ротацію, не більше 3-х місяців у зоні ведення бойових дій;
• супровід та медичну допомогу до повної реабілітації;
• повне забезпечення речовим майном та засобами індивідуального захисту;
• грошове забезпечення на рівні спеціальних підрозділів від 27 до 150 тисяч гривень;
• використання новітніх зразків озброєння та роботизованих систем ураження.