А судді хто? Микола Томенко розніс суди за порятунок колаборантів і мовчання Мінкульту
Проте українська феміда, схоже, вирішила грати за іншими правилами. Відомий політик і громадський діяч Микола Томенко різко розкритикував судову систему за те, як вона закриває очі на колаборантів та прояви «русского міра».
У своєму Facebook він наголосив, що поки суспільство бореться за виживання, чимало представників судової системи тишком-нишком відбілюють прихильників путінського режиму.
«Тому наші небідні судді тишком нишком за гроші чи з міркувань своїх ватних переконань закривають справи проти слуг путіна-кіріла або ж затягують їх розгляд на роки», — зазначає Томенко.
Як суди «прощають» пропаганду
У якості прикладів політик навів кричущі випадки, які чомусь проходять повз увагу широкого загалу. Наприклад, донька одіозного мера Полтави, яка публічно підтримувала ворожу пропаганду, раптом виявилася абсолютно невинною. А от справа щодо заступниці керівника Шевченківського національного заповідника, відкритої фанатки так званої СВО, нагадує нескінченний серіал.
«Розгляд справи щодо фанатки СВО - заступниці керівника Шевченківського національного заповідника, Канівський міський суд вже вкотре переносить. На це ніхто не реагує, ба більше Міністерство культури навіть не відсторонило від посади цю фанатку «русского міра»», — обурюється громадський діяч.
Окремою болючою темою залишається Києво-Печерська лавра. Повернення її нижньої території державі та розірвання орендних кайданів із московським патріархатом перетворилося на справжню волокіту. За словами Томенка, Північний апеляційний господарський суд береться за розгляд цієї справи вже третій рік поспіль.
Українофобія без покарання
Головна проблема, на думку політика, полягає в тому, що на державному рівні досі немає реальної правової бази для боротьби з україноненависниками. У свій час влада швидко запровадила кримінальну відповідальність за прояви антисемітизму, але про обіцянки запровадити хоча б адміністративну відповідальність за відкриту українофобію всі чомусь швидко забули.
Свою публіцистичну оцінку Томенко завершує риторичним питанням, яке сьогодні лунає чи не в кожного свідомого українця:
«Так за яку Україну тоді воюють посадовці і судді нашої країни?»