Микола Томенко здивувався, що влада каратиме за антисемітизм, але "забула" про українофобію: ризики та історичні паралелі

Президент підписав закон, який вводить кримінальну відповідальність за антисемітизм. Здавалося б, правильний крок, якби не одне «але»: документ пролежав у шухлядах понад чотири роки, а аналогічного покарання за зневагу до всього українського досі не існує. Громадський діяч Микола Томенко вважає, що такий вибірковий підхід не лише порушує Конституцію, а й підігрує головним наративам Кремля.

Конституційний «довгобуд»: закон чекав підпису понад 4 роки

Найбільше обурення викликає юридичний бік справи. Згідно з Конституцією, у Президента є 15 днів, щоб підписати закон або ветувати його. Проте цей документ, ухвалений ще до повномасштабного вторгнення (у лютому 2022 року), чекав на підпис Зеленського аж до 14 квітня 2026 року.

Микола Томенко називає це небезпечним прецедентом. За його словами, у перші дні великої війни всім було зрозуміло, що боротися треба з реальним рашизмом, а не з надуманими проблемами. Тепер же влада раптово повернулася до старого курсу, який колись лобіювали депутати, відомі своїми неоднозначними поглядами.

Чому українофобія досі не покарана?

Головне питання, яке ставить політик: чому за образи українців чи заперечення Голодомору досі немає реальної відповідальності?

«Віднині вести україноненависницьку пропаганду можна, як завжди, вільно, а за прояви антисемітизму — до 8 років обмеження волі. За зневагу до українців, невизнання державності, мови та заперечення Голодомору жодної відповідальності досі немає», — констатує Микола Томенко.

Він нагадує, що петиції про протидію українофобії ігноруються роками. Виходить парадоксальна ситуація: держава захищає права окремих громад, але залишає без правового захисту національну гідність більшості своїх громадян у часи війни.

Гра на користь Кремля та історичні паралелі

Томенко переконаний, що підписання цього закону саме зараз — це потужне підкріплення для російської дезінформації. Росія десятиліттями ліпила з українців образ «антисемітів», починаючи від Хмельницького та Петлюриі закінчуючи Бабиним Яром.

«Це вагома допомога російській пропаганді, яка споконвічно боролася з "українським націоналізмом і антисемітизмом"», — зазначає політик.

Він цитує класика Олександра Довженка, який ще в минулому столітті попереджав про «бездонну вічну брехню», коли жертви українців у війні привласнюються Москвою, а на сам народ навішуються штучні ярлики.

Висновки та ризики

На думку Томенка, такі дії влади лише підігрівають внутрішню напругу. Він вважає, що справедливість має бути однаковою для всіх: якщо є термін «українофобія», то за нього має наступати така ж сувора відповідальність, як і за інші види нетерпимості. Поки ж ситуація виглядає як «світоглядна допомога» ворогу, який радіє кожному кроку, що підтверджує його вигадані наративи.

Микола Томенко завершує свій аналіз закликом до влади нарешті вивчити уроки власної історії, цитуючи Шевченка: «Якби ж ви вчились так, як треба!».