Юрій Ванетик розповів про нові форми допомоги Україні від США та «спадщину» спікера Майка Джонсона
Майк Джонсон місяцями не ставить на голосування Палати представників США документ щодо допомоги Україні. У чому основні причини?
Одна з головних причин, як на мене, такої поведінки Джонсона – сильна опозиція до продовження допомоги Україні. Позиція республіканців загалом – не збільшувати витрати у бік Києва. Ще є хвилювання через те, що в Україні продовжує існувати корупція, гроші не завжди прямують туди, куди треба, тощо. Спікер Джонсон шукав у себе коаліцію для того, щоб не створювати ще глибшого конфлікту всередині вже й так проблемної Республіканської партії.
Роль спікера Палати представників США у подібних питаннях важлива. Варто згадати ситуацію навколо мого доброго приятеля, з яким я знайомий багато років і з ким ми товаришуємо – колишнього спікера Кевіна Маккарті. Багато наших фахівців, як і я, вважають, що проблеми всередині Республіканської партії призвели до виникнення різних її відгалужень, які не згодні з базовими партійними позиціями. Думаю, що це дісталося як спадок Майку Джонсону. Так само, як це було і з Кевін Маккарті.
Демократи об'єднані, а республіканці розколоті. Чому так сталося? Демократи мають ширшу ідеологію. Республіканці теж мають ідеологію, безумовно, але вони мають, зокрема, жорсткі протекціоністи, які хочуть фокусуватися лише на внутрішніх проблемах США. У республіканців є субидеології, які конфліктують між собою. У демократів такого немає. Демократи більше, скажімо так, гомогенні у своїх позиціях та поглядах. І вони лояльніші один до одного. На жаль, для республіканців.
Майк Джонсон начебто погоджується поставити документ про допомогу Україні після канікул Конгресу. Серед нововведень – допомога у формі кредиту та використання заморожених активів Росії. Наскільки такі форми допомоги заспокоять радикальних республіканців? Скажу, що такого плану підходи їх більше влаштують. По-перше, тому, що республіканці більше за відповідальність та суто економічну логіку. Чи не за емоції. По-друге, це їх відразу ж відокремить від позиції демократів. Їм важливо відокремлюватися. Особливо у рік виборів президента США. Тому такий новий підхід – більш прийнятний для республіканців. Але все одно він не лікує і не виправляє ті розриви, які давно виявилися в Республіканській партії.
Даючи гроші Україні в кредит, республіканці, я впевнений, розуміють, що чекати на віддачу доведеться дуже довго. Вони це розуміють. Але тут працює та сама логіка – відрізнятися від демократів, створюючи почуття відповідальності в України та чіткі зобов'язання. Можливо, якщо в майбутньому будь-яка влада України матиме якісь порушення подібних зобов'язань, то США мають важелі, на які можна буде тиснути. Або впливати, як комусь більше подобається.
Якщо пройде пункт про заморожування активів Росії і подальше їх використання для допомоги Україні, Росія викине справжній вулкан критики, обурення, образ і всього, що вони можуть собі дозволити на адресу США. Сьогодні і так вкрай негативні відносини між США та Росією. Я сказав би, що всі позиції доведені до стану озброєння. Будь-яка критика, будь-який крок чи дія США росією відразу ж перетворюються на пропаганду. У США, до речі, так само відбувається.
Що і як говорять про мою країну в Росії, в чому звинувачують США або як нас ображають - нам повністю пофіг. Ми розуміємо, що нас у Росії критикують, але нам це абсолютно не цікаво. Ми сприймаємо все, що відбувається в Росії, якби це була Північна Корея. Ми знаємо, що в Росії сильна пропаганда, повно брехні та маніпуляцій. Тому і критика США з боку Російської Федерації американцями сприймається апріорі як невиправдана пропаганда. Тут навіть немає образ, а просто зневага і нічого більше.
Так, США за демократію, вільний світ, верховенство права. Але іноді наші цілі просунути досить гідні позиції плутаються в процесі здійснення. Ми, звичайно ж, не кидатимемо нашого друга – Україну. Адже питання тут у тому, як далі існуватиме цивілізований світ. Проблема лише – як цього досягти? Результат може відрізнятись від реальності, від поглядів України на ті чи інші питання.
Наприклад, у нас хтось може вважати, що військова підтримка не є настільки важливою, наскільки вона по-справжньому принципова для України. Хтось у США вважає, що краще домовитись, а не продовжувати воювати. Мають місце, зокрема, і суто прагматичні підходи, без емоцій та почуттів. Це – як математика у закритій кімнаті. Багато хто в США просто не відчуває того болю і того гніву, який переповнює, я впевнений, кожного справжнього українця. Можливо, комусь із американців просто шкода грошей на Україну. Просто шкода. Саме тому вони вважають, що пріоритетом має бути вирішення проблем усередині США, а не відстоювання чогось у країні, яка є проблемною, та ще й так далеко перебуває.
У США та України – спільні цілі, але немає чіткого загального розуміння, як їх досягти. Саме загального розуміння немає. Звідси й складнощі, які до певної міри пояснюють позицію республіканців і ті непорозуміння, які сьогодні бачить Україна у своїх нинішніх відносинах із США.
Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)