Аутизм і його лікування у Німеччині: мама особливої дитини розкрила всі подробиці

Жінка, яка виїхала на ПМЖ до Німеччини одразу після розпаду СРСР, розповіла про непростий шлях дитини з аутизмом і «супроводжуючий процес» - повсюдні турботи, клопоти і буквальну боротьбу за гідне життя для свого сина

У відомому livejournal жінка під ніком blau_kraehe розповіла, як непросто їй довелося зрозуміти, що саме відбувається з її дитиною, яка поводила себе не зовсім так, як його ровесники. На особистому досвіді мати розклала, що називається, по поличках, що потрібно робити, куди йти і як взагалі себе налаштовувати, якщо ви опинилися у ФРН і з проблемами у дітей, подібним її.

Зараз синові оповідачки вже 26 років, не без проблем, але все ж хлопець продовжує більш або менш активне життя – здебільшого, це заслуга його батьків, і матері зокрема.

В глухі 90-ті батьки не розуміли, що саме не так з дитиною, мігранти особливо місцевим бюргерським лікарям не були потрібні, в мережі, як зараз, підказок не було:

«Він аутист, в дитинстві форма у нього була досить важка, він взагалі не говорив і не розумів мови. Але він завжди був тихим хлопчиком, у садку сідав у кут і три години поспіль малював на аркушах паперу…». Жінка пише, що ніяк не могла, незважаючи на наявність медосвіти, поставити йому на той момент діагноз самостійно, а місцеві медики відмовлялися:

«У дитинстві він вважався просто «дивною дитиною з недорозвиненням мовлення». У сім'ї ми його називали просто «єнот», тому що він посміхався своєму відображенню, як єнот з мультика, і вважали, що у нього «єнотизм»». Тамтешні лікарі сказали, щось на зразок «А навіщо вам діагноз», живе, нікому не заважає. Жінка тоді погодилася. Але проблеми з часом посилилися – хлопець не зовсім міг себе обслуговувати самостійно і т д.:

«Мені прийшло в голову сходити з цього приводу в так звану педагогічну консультацію. Потім зателефонували нашому дитячого лікарю і влаштувала справжній скандал. Після цього лікар направив нас на обстеження до якогось «фахівця з раннього розвитку» (зауважимо, не до психіатра або невролога)». У результаті, жінка каже, що, виходячи з власного досвіду життя без діагнозу – діагноз був потрібен і обов'язково:

«Діагнозу у сина не було до 13 років. Зрозуміло, це не означає, що він якось так сам виріс. Ми лікували його у «цілителів», оскільки офіційна медицина розводила руками...», - продовжує жінка і додала:

«В 13 він вже не тільки прекрасно говорив, але і вчився в гімназії – проте там він не встигав, вчителі збиралися його вигнати, і після ще ряд проблем…». Пізніше хлопцеві все-таки поставили діагноз синдром Аспергера, але все це після років оббивання порогів матір'ю, а також спілкування з подібними їй батьками – жінка дуже рекомендує обмінюватися інформацією і наполегливо шукати відповіді, не сидіти склавши руки – головне:

«Але, звичайно, у сина насправді ніякий не синдром Аспергера. Це називається високофункціональний аутизм – аутизм при збереженому інтелекті. Маленькі аспергери в дитинстві багато базікають, і починають говорити рано. Затримка мови – пряма ознака функціонального аутизму».

Жінка уточнила, що саме в Німеччині дуже допомагають так звані центри терапії аутизму:

«У Німеччині існує непогана система допомоги аутистам через такі от центри терапії. Я довгий час перебувала в розсилці для батьків аутистів, які постійно обмінювалися думками та інформацією. Центри терапії відмінно допомагають, психологи там навчають дітей соціального взаємодії, і мало того – приїжджають до школи, ведуть бесіди з вчителями…».

Особливо важких, зазначає жінка, віддають в «спецшколи», але такі місця, у наслідку, дуже ускладнюють життя особливим дітям і ніяк не сприяють їх соціалізації – у розповідачки був не один приклад, що стало з дітьми після навчання в цих спецшколах. А багато німецьких батьків ставляться до цього з повним «пофігізмом», пише мати особливої дитини – саме після такої «байдужості» хлопці і потрапляють у вище згадані школи, де багато агресивних дітей...

В якості головного висновку вона зазначила:

«Цікавитися потрібно не на рівні простого виконання батьківських обов'язків: записати на прийом до лікаря, взяти талончик, звозити на обстеження. Ні, потрібно довго шукати правильного лікаря, інформацію в інтернеті і книгах, ходити в групи самодопомоги, шукати таких самих як і ви батьків, обмінюватися досвідом, домагатися, писати заяви, тобто цьому треба присвятити багато часу і нервів».

Нагадаємо, наднебезпечний вірус косить країну: «з початку року вже 800 смертей»

Як повідомляла Politeka, екологічна катастрофа довела людей до відчаю під Дніпром.

Також Politeka писала, що катастрофа нависла над Києвом, оголошено про надзвичайну небезпеку.